ХАРЬКОВСКАЯ ОБЛАСТНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ВСЕУКРАИНСКОЙ ОБЩЕСТВЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ ИНВАЛИДОВ “СОЮЗ ЧЕРНОБЫЛЬ УКРАИНЫ”Харьковская общественная организация «Чернобылец Харьковщины»

26 апреля 1986 года

На четвёртом энергоблоке Чернобыльской АЭС произошла авария, ставшая крупнейшей катастрофой в истории атомной энергетики...

Последствия

Уже прошло 33 года, со дня аварии на ЧАЭС, но до сих пор мы видим её последствия...

На Харьковщине

По состоянию на 01.01.2020 года - 20 212 пострадавших от последствий аварии на ЧАЭС

10 248 ликвидаторов

Участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС 10 248, в т.ч. инвалидов 5227 чел.

5 285 потерпевших

Потерпевших от Чернобыльской катастрофы 5285, в т.ч. 942 инвалида

164 человека

164 участников других ядерных испытаний, в т.ч. 51 инвалидов

1 946 вдов

1946 вдов, умерших чернобыльцев, смерть которых связана с последствиями аварии на ЧАЭС

2 569 детей

Пострадало 2569 детей, в т.ч. 5 из них инвалидов

Помним, скорбим

С 1986 года на Харьковщине умерло более 10 тысяч человек...

Сторінки Чорнобильської трагедії і героїзму .

Опубликовано: 9 Февраль, 2021

Продовжуємо, наступну четверту публікацію спогадів працівників Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — ветеранів, присвячену до 35 – ої річниці Чорнобильської катастрофи.

Возможно, это изображение (20 человек и люди стоят)

Стрімко летить час, намагаючись стерти з памяті про трагічні дні квітня вісімдесят шостого…Проте ми мусимо згадати ті часи, ми маємо право звернутися до спогадів і слово свідкам і учасникам тих подій .

Возможно, это изображение (1 человек и текст)На день Чорнобильської катастрофи працювала начальником слідчого відділення Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ у званні майора міліції БУРДИК Тамара Миколаївна. Народилася 1952 р, закінчила Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, юрист. У відставку вийшла у 2005 р. з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах ГУ МВС України в Київській області у званні полковника міліції.Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Колишній начальник слідчого відділення Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ БУРДИК Тамара Миколаївна, згадує: « То був звичайний виклик на роботу. і байдуже, що за сигналом тривоги та ще й вночі-звикла. Швидко вдягнулася, мріючи лише про одне-аби дали потім відпочити. Вдень, як завжди, вимагатимуть продуктивності у роботі, а яка тут продуктивність, якщо систематично недосипаєш? Надворі мене охопила суцільна темрява-хоч око виколи. Жодного ліхтарика або магазинної підсвітки. Йшла навпомацки, а в душу закралася вже спражня тривога : чи не пов’язаний цей підйом з відсутності світла?

В актовому залі Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ ніде було було присісти –зібрався майже весь особовий склад. Обличчя в усіх, як перед атестацією, не те, щоб зосереджені, а якісь напружені, скамянілі…На моє запитання товариші коротко відповідали про якусь аварію на атомній станції, про якийсь вибух. Але пояснити більш-менш детально, що трапилось, ніхто не міг. Саме це й підсилило тривогу. Нарешті з’явився начальник міськвідділу В.М. Кучеренко, коротко ознайомив із ситуацією (не повідомивши нічого нового) і поділив нас на групи для забезпечення охорони громадського порядку відповідно до плану посиленого варіанта несення служби.

…Усе було як завжди-збір за сигналом тривоги, тренувальна імітація реальності подій, що має максимально налаштувати правоохоронців на виконання своїх обов’язків.

…Настав ранок. До міськвідділу приїхав розгніваний , на той час заступник Генерального прокурора — начальник слідчого управління Потебенько М.О. Він був дуже невдоволений тим, що на місце аварії не виїхала оперативна група слідчих, яка повинна була зафіксувати, що саме трапилось в реакторі, а потім доповісти йому про все докладно у письмовій формі. Звісно, його слова були гнівними, але він мав рацію : ми завжди виїжджали на місце будь-яких пригод або злочинів, і, якщо там траплялися смертельні випадки, доповідали про це у службових записках. Але даруйте ! Це був не випадок. Це була катастрофа, пов’язана з неконтрольованим витоком радіактивних речовин! Якщо він такий розумний, то чому не потурбуватись про забезпечення міліції хоча б кількома свинцевими засобами індивідуального захисту – саме для таких випадків, чому заздалегідь не потурбувався про те, щоб зарахувати до оперативної групи міліції хоча б одного дозиметриста або спеціаліста з АЕС? Що ми, непідготовлені до радіоактивної атаки міліціонери, змогли б установити серед розпечених графітових уламків ? Навіть ціною особистого життя… Усе це я у відповідній формі висловила прямо в очі прокуророві . Він почервонів, промовчав. А потім вийшов. Більше він ніколи про цю розмову навіть і не згадував…

…Не знаю, в яку саме мить я до кінця усвідомила, що тривога була насправді реальною і загрожувала безпосередньо нам та нашим близьким. Може, тоді, коли вранці побачила ескорт машин швидкої допомоги, що на повній швидкості везли в лікарню напівживих пожежників? А може, тоді, коли стомлена йшла додому і у дворі зустріла сусідського хлопчика, який чимдуж біг у школу. На той час за моїми плечима було 10 років слідчої роботи .

Довелось побачити чимало крові та насильства, від чого, бувало, кров в жилах застигала. Тому здивувати чи залякати мене було важкувато. Але до сьогодні в моїй пам’яті залишилася та жахлива картина прип’ятських днів: люди, які, ледь пересуваючи ноги, бредуть на потяг, знесилено штовхають важкі візки з домашнім скарбом. Тягнуть за собою заплаканих дітей. Приглушені голоси, страшна безвихідь зірваних бідою прип’ятчан. І безпросвітна темрява… Вони йшли в нікуди, щоб більше ніколи сюди не повернутися…Залишилишився в пам’яті ще один епізод: велика труба станції. З неї рвуться в закопчене небо язики червоно-чорного вогнища, траурні сніжинки сажі розносить вітер по мертвій землі… Замислитись, що сталося і які можуть бути наслідки, зовсім не було часу, від страшних думок відволікав великий обсяг роботи, пов’язаний з евакуації населення. Ця робота відбирала всі сили, викручувала на ганчірку. Під час коротких перерв хотілося лише одного-впасти на ліжко і, хоча б ненадовго, заснути.

Особливоу увагу наше керівництво приділяло боротьбі з мародерами, що, неначе таргани, нишпорили по квартирам знедолених, зламували двері магазинів, підприємств….Переважно то були місцеві жителі з кримінальним минулим….Моя служба у Припяті тривала до лютого 1987 року. То була не кабінетна робота.Доводилось часто їздити, брати участь у облавах на злочинців. Стежити за правопорядком у зоні… Тож виїзжала на «велику землю» зовсім знесиленою. На все життя пізнавши , що таке справді велика людська трагедія. З того часу минає вже 35 років. Промайнули вони швидко, у згадках про рідних та друзів. З ким довелося ділити радість і горе. Хто через той проклятий реактор отримав інвалідність. Пішов з життя.. Кожного дня згадую коханого чоловіка: надійних колег, які в тяжку хвилину завжди підтримували та допомагали. Поважали за те, що я жінка, несу тягар служби нарівні з чоловіками.

Часто сниться моє світле містечко, яке соїть біля річки Прип’ять. А ще — сняться інколи ті язики вогню з труби.які знищили відчуття радості життя. Круто змінили долю не тільки моєї сім’ї, а й сотень тисяч інших.

Кажуть, сила жінки в її слабкості. Мабуть ця сила помогла вистояти тоді і вижити, не розтратити за ці роки мудрості та терпіння ».

Нехай ця публікація стане даниною пам’яті і шани працівникам органів внутрішніх справ, які сповна виконали свій обов’язок, продиктований не лише умовами несення служби, а й власним сумлінням. Вони врятували світ та нас у ньому. Час лікує рани, та не повинен, розгладжувати закутків нашої пам’яті. Тепер вже обов’язок – пам’ятати.

Публікація здійснена на підставі документів Головного управління МВС по роботі з особовим складом (виданого для службового користування, за авторством В.Н. Черватюка екземпляр №48 та особистих спогадів працівників. В матеріалах використані офіційні документи МВС, авторські фотографії колишніх працівників Прип’ятського МВВС Качалова Едуарда Григоровича і Євтушенка Валерія Ігоровича .

Возможно, это изображение (14 человек, люди стоят и военная форма)Возможно, это изображение (3 человека, люди стоят, военная форма и на открытом воздухе)Возможно, это изображение (1 человек, стоит и на открытом воздухе)Возможно, это изображение (3 человека, люди стоят и на открытом воздухе)Возможно, это изображение (3 человека, люди стоят и на открытом воздухе)Возможно, это изображение (3 человека и люди стоят)

Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ветеран органів внутрішніх справ Качалов Е.Г .

Источник:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *



Создание сайта на WordPress - Rubika.