ХАРЬКОВСКАЯ ОБЛАСТНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ВСЕУКРАИНСКОЙ ОБЩЕСТВЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ ИНВАЛИДОВ “СОЮЗ ЧЕРНОБЫЛЬ УКРАИНЫ”Харьковская общественная организация «Чернобылец Харьковщины»

26 апреля 1986 года

На четвёртом энергоблоке Чернобыльской АЭС произошла авария, ставшая крупнейшей катастрофой в истории атомной энергетики...

Последствия

Уже прошло 33 года, со дня аварии на ЧАЭС, но до сих пор мы видим её последствия...

На Харьковщине

По состоянию на 01.01.2020 года - 20 212 пострадавших от последствий аварии на ЧАЭС

10 248 ликвидаторов

Участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС 10 248, в т.ч. инвалидов 5227 чел.

5 285 потерпевших

Потерпевших от Чернобыльской катастрофы 5285, в т.ч. 942 инвалида

164 человека

164 участников других ядерных испытаний, в т.ч. 51 инвалидов

1 946 вдов

1946 вдов, умерших чернобыльцев, смерть которых связана с последствиями аварии на ЧАЭС

2 569 детей

Пострадало 2569 детей, в т.ч. 5 из них инвалидов

Помним, скорбим

С 1986 года на Харьковщине умерло более 10 тысяч человек...

Сторінки Чорнобильської трагедії, героїзму та долях людей.

Опубликовано: 21 Февраль, 2021

Продовжуємо, наступну публікацію спогадів про працівників Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — ветеранів, присвячену до 35 – ої річниці Чорнобильської катастрофи.

Возможно, это изображение (1 человек)

Василь Федорович Андрієнко, полковник міліції у відставці, заступник начальника Прип’ятського МРВВС, нагороджений численними відзнаками МВС, урядовою нагородою Орденом «Знак пошани».

Зі спогадів дружини Наталії Матвіївни Андрієнко (Шутенко)…

“ Народився Василь Федорович 26 жовтня 1938 року в мальовничому селі Роз’їжджа, Чорнобильського району, п’ятою дитиною у сім’ї Андрієнків: Федора Тимофійовича та Ольги Олексіївни. Як і мільйони дітей війни, переніс тяжкі часи великої вітчизняної війни, гітлерівської окупації… Василь Федорович згадував про своє дитинство тих страшних часів: «німці зайняли село, розселилися по сільських хатах. Нашу сім’ю вигнали з хати,і мати з 6-ми дітьми тихенько зайняли сарай…. Батько був у партизанах. Було і холодно, і голодно… Німці в нашій хаті тримали харчі, особливо нам малим не давали спокою мішки з цукром…. ми з молодшим братом вмочивши долоньку в бочку з дощівкою, що стояла під хатою вижидали моменту, щоб прокрастися непомітно в хату, занурювали руку в мішок з цукром і бігом до клуні, щоб фашист не спіймав, ото були солодощі… Молодшу сестричку, 1942 року народження батько назвав Світланою (так тоді звали дочку Сталіна). Я малий, наслухавшись розмов старших, злякався, що за це ім’я її можуть вбити фашисти, запропонував називати сестру Валею, вимагав цього від домашніх, ставав, посеред сараю, стукав собі кулачком у груди, наполягаючи на тому, що поки тато на війні я в сім’ї головний, я –Батько. Так і залишилася сестричка Валею…» Андрієнкам пощастило, батько повернувся живим і родина зажила післявоєнним життям… Федір Тимофійович і Ольга Олексіївна виростили десятьох дітей: вісім синів і дві донечки. Виховали чесних порядний людей. Велика дружня сім’я Андрієнків була в пошані у односельців. Діти виросли, вивчились, і розлетілись з батьківського гнізда. Всі брати відслужили армію. Василь служив на Північному флоті, чотири роки в місті Североморськ. Так загартувався міцний чоловічий характер. Там же на флоті отримав направлення на навчання до Львівської школи міліції. Яку закінчив у 1963 році і в чині лейтенанта прибув на службу до Чорнобильського районного відділу міліції на посаду оперуповноваженого карного розшуку, потім — слідчого. Так у родині Андрієнків до інженерів, медиків, будівельників та ювеліра додався міліціонер. Справжній , сильний, мужній, справедливий … У 1967 році він став моєю долею. Дуже любив наших діточок: донечку Оленку та сина Андрія, в усьому був моєю опорою, завжди розумів мої вчительські труднощі. Василь був оберегом всієї родини, завжди турбувався про батьків братів і сестер. Він любив людей, а особливо дітей, і неабияк умів з ними спілкуватись. Василь Федорович був великим життєлюбом, закоханим у природу, любив полювання, рибалку (хоч на це завжди не вистачало часу). Мав багато друзів. Життя у Прип’яті наша сім’я згадує з великою теплотою та сумом.»

Згадує начальник Прип’ятського МВВС, полковник міліції Кучеренко В. А.

« С первого колышка начинал работу в Припяти заместитель начальника ГОВД подполковник милиции В. Ф. Андриенко. После окончания Киевской Высшей школы МВД в 1971 году обслуживал территорию города, в 1973 назначен начальником Припятского отделения милиции, и на момент аварии на ЧАЭС прослужил в органах внутренних дел двадцать пять лет. Наверное, по этому подчиненные за глаза уважительно называли его «Дедом», побаиваясь за крутое слово, но уважали. Андриенко был строгим и одновременно справедливым руководителем. Много экстремальных случаев было в практике Василия Федоровича. Были задержания, погони, схватки. Шел безоружный прямо на целящегося в него вооруженного бандита. В нынешней чрезвычайной обстановке работал без отдыха трое суток. Он, как и заместитель начальника ГОВД майор милиции Ю. Поминчук, замполит капитан милиции А. Стельмах возглавили наиболее сложные участки работы, сумели организовать личный состав так, что каждый сотрудник четко знал свою задачу и готов был выполнять ее. После вывода личного состава ГОВД на отдых В. Андриенко отдыхал менее суток и занялся вопросом помощи эвакуированным, рискуя своим здоровьем, нес службу в 30 — км зоне ЧАЭС до конца сентября 1986 года.»

З жовтня 1986 року після реформування Прип’ятського МВВС Андрієнко В.Ф. призначений на посаду заступника начальника Києво-Святошинського РВВС.

Наталія Матвіївна Андрієнко згадує: «Житло отримали в місті Боярка. Стали обживатись, приводити до ладу «чорнобильський» будиночок . Ніде правди діти, будинок мав багато недоробок . Але ми були йому раді, дуже вже хотілося скоріше позабирати дітей із тимчасового житла, пожити повною сім’єю. Василь Федорович багато чого зробив у будинку своїми руками, привів у належний стан веранду. Ми розбили квітники, посадили сад. Прижилися, подружилися з колегами по службі, боярчанами. Ростили дітей, чекали онуків. На пенсію Андрієнко В. Ф. звільнився за станом здоров’я у 1993 році. Василь Федорович встиг порадіти першій внучці Анастасії , яку подарувала нам Оленка у 1994 році. Шкода не довелось йому побачити, як росла наша первістка-внучка, як народилися ще троє онуків.

10 січня 1998 року Василь Федорович після тяжкої хвороби залишив цей світ.

А життя продовжується. І треба жити, пам’ятати, згадувати. І коли я сумними вечорами залишаюсь наодинці, я подумки розмовляю з своїм Василем, з моєю долею. Гордо ділюся з ним здобутками наших дітей. Донечка стала високопрофесійним лікарем-стоматологом, син очолює відділ в Управлінні Південно-Західної залізниці, а наша первістка – внучка Анастасія обрала дідусеву професію юриста, успішно закінчила Київський державний Університет, згодом – університет права у Сорбонні і зараз проживає у Стразбурзі, працює у Європейському суді з прав людини, нещодавно подарувала нам правнучку. І я сподіваюсь що у її перемогах є і наш з дідом Василем скромний вклад …»

Пам’ятаємо, сумуємо.

Висловлюємо щиру подяку , зокрема Тамарі Бурдик, Галині Помінчук за надану допомогу в підготовці публікацій про ветеранів Прип’ятської міліції.

Возможно, это изображение (6 человек, люди стоят и на открытом воздухе)

Источник:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *



Создание сайта на WordPress - Rubika.