ХАРЬКОВСКАЯ ОБЛАСТНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ВСЕУКРАИНСКОЙ ОБЩЕСТВЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ ИНВАЛИДОВ “СОЮЗ ЧЕРНОБЫЛЬ УКРАИНЫ”Харьковская общественная организация «Чернобылец Харьковщины»

26 апреля 1986 года

На четвёртом энергоблоке Чернобыльской АЭС произошла авария, ставшая крупнейшей катастрофой в истории атомной энергетики...

Последствия

Уже прошло 32 года,со дня аварии на ЧАЭС, но до сих пор мы видим её последствия...

На Харьковщине

По состоянию на 01.07.2018 года - 20 980 пострадавших от последствий аварии на ЧАЭС

10 740 ликвидаторов

Участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС 10 740, в т.ч. инвалидов 5380 чел.

5 364 потерпевших

Потерпевших от Чернобыльской катастрофы 5364, в т.ч. 934 инвалида

192 человека

192 участников других ядерных испытаний, в т.ч. 56 инвалидов

1 833 вдов

1833 вдовы, умерших чернобыльцев, смерть которых связана с последствиями аварии на ЧАЭС

2 851 детей

Пострадало 2851 детей, в т.ч. 12 из них инвалид

Помним, скорбим

С 1986 года на Харьковщине умерло более 10 тысяч человек...

Звернення до чорнобильців України.

Опубликовано: 27 Ноябрь, 2016

НедилькоЗвернутись до Вас у такий спосіб мене змусили телефонні дзвінки практично з усіх регіонів України стосовно наданих мною, як членом робочої групи, яка розглядала наданий нам Проект постанови КМУ по внесенню змін до Постанови КМУ від 23 жовтня 2011 року № 1210.

В коментаріях до цього Проекту, на чорнобильських сайтах,  лунали в цілому справедливі  відгуки. Але після опублікованих пропозицій, чомусь точки зору чорнобильців розділились.

Я не вважаю свою позицію єдино вірною та справедливою. Тому спробую більш детально обгрунтувати свою позицію і почути Вашу точку зору. А спільно, маю надію, напрацюємо і направимо до КМУ такий Проект, який би влаштовував нас усіх.

Я не проти соціального захисту всіх постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Як керівнику обласної організації мені відомо проблеми евакуйованих з 10-и та 30-и кілометрової зони, але я не можу погодитись щодо однакового підходу з визнання державою заслуг постраждалого від аварії та безпосереднього ліквідатора цієї аварії.

В різні періоди нашої історії були події, коли від природніх катаклізмів чи воєнних конфліктів хтось страждав, втрачав житло чи інше майно, навіть життя чи здоров’я, але спокійно відходив у сторону і був, фактично, стороннім спостерігачем, в той час коли інші, ризикуючи життям, ліквідовували ці аварії чи боронили країну зі зброєю в руках, і також отримували шкоду життю чи здоров’ю.

Наприклад. Один припятчанин виїхав на інше місце проживання, а інший залишився ліквідовувати наслідки Чорнобильської катастрофи.

Чи однією мірою їхні вчинки необхідно міряти?

Один дільничий, за законних підставах і з чистою совістю (евакуація), залишив свій пост, а інший, з протилежного кінця України, по наказу, був направлений на його робоче місце охороняти громадський порядок в його місті. Тому я не берусь бути суддею, хто більше постраждав чи більший герой,  але хотілося б запитати в самих евакуйованих та переселених.

Чи справедливо прирівнювати в компенсаціях жертву й героя?

Але в запропонованому Проекті, зазначаючи постійно про відсутність необхідного фінансування, ще більше розширяється коло отримувачів пенсій по інвалідності на рівні з ліквідаторами. Окрім осіб з 10-и та 30-и кілометрової зони, додаються ще й особи з зони обов’язкового (безумовного) відселення. Чи може це справедливо? В той час, коли дружині ліквідатора, який помер в 1988 році й смерть пов’язана з чорнобилем, не надають навіть статусу (відповідно й посвідчення) бо він помер до прийняття нашого закону, чи може це правильно? Питань, звісно, вистачить у всіх.

На моє переконання, необхідно спочатку розділити ці поняття, ліквідатор і постраждалий. Законодавчо, до речі, розділено. А потім вже ділити по завданій та компенсованій шкоді.

Я вважаю, чим більша відстань від станції та час від 26 квітня 1986 року, тим менший повинен бути розмір відшкодування. Хоча й такий підхід не буде всіх задовільняти. Особа була в 1987 році, але в 1988 році вже пішла від нас. А в іншого в/ч була в 0-зоні небезпеки, з якої він жодного разу не виїзджав, зате був у 1986 році. Не вся зона відчуження була й рівномірно забруднена, тому й шкоду здоров’ю отримали всі різну. Я це розумію. Тому єдиний підхід до чорнобильців напрацювати дійсно складно.

Хтось може бути не справедливо обмежений, а хтось не справедливо отримає переваги.

Але я хотів би звернути Вашу увагу на той факт, кому це вигідно. Хто зводить нас в протистояння один одному? Хто відволікає нашу увагу від дійсних причин. Чому одні громадскі організації натравлюють (інші вирази не підходять) чорнобильців на інші організації?

З якою метою?На кого працюють? 

Тому прошу всіх небайдужих долучитись до обоворення наших спільних питань.

А 14 грудня 2016 року пропоную в усіх населених пунктах України організувати та провести “Парад вдячності Героям-ліквідаторам” та запалити “Свічу памяті Героям-ліквідаторам”  біля чорнобильських пам’ятників.

При проходжені Параду, буде доцільним, коли на узбіччі дороги стоятимуть вдячні українці.

Неділько Олександр Миколайович,
учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС
в вересні-жовтні 1986 року, категорія 1, мінімальщик

2 комментария на «“Звернення до чорнобильців України.”»

  1. я вдова ліквідатора чаес першої групи першої категорії. маючи зо років я залишилася вдовою. дітей немає , з зрозумілих причин. прошу залишити мені нормальні пільги та пенсійне забеспечення. згідно закону. і не зрівнювати ліквідаторів з постраждалими.

  2. андрей:

    Ликвидатор аварии 1 категории, 1986 год, Одесса. Поддерживаю точку зрения, что разделение на категории ликвидаторов и пострадавших должно быть не только сохранено, но и усилено.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *



Создание сайтов в Харькове
cоздание сайтов в Харькове — IT-агентство Rubika.