ХАРЬКОВСКАЯ ОБЛАСТНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ВСЕУКРАИНСКОЙ ОБЩЕСТВЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ ИНВАЛИДОВ “СОЮЗ ЧЕРНОБЫЛЬ УКРАИНЫ”Харьковская общественная организация «Чернобылец Харьковщины»

26 апреля 1986 года

На четвёртом энергоблоке Чернобыльской АЭС произошла авария, ставшая крупнейшей катастрофой в истории атомной энергетики...

Последствия

Уже прошло 33 года, со дня аварии на ЧАЭС, но до сих пор мы видим её последствия...

На Харьковщине

По состоянию на 01.01.2020 года - 20 212 пострадавших от последствий аварии на ЧАЭС

10 248 ликвидаторов

Участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС 10 248, в т.ч. инвалидов 5227 чел.

5 285 потерпевших

Потерпевших от Чернобыльской катастрофы 5285, в т.ч. 942 инвалида

164 человека

164 участников других ядерных испытаний, в т.ч. 51 инвалидов

1 946 вдов

1946 вдов, умерших чернобыльцев, смерть которых связана с последствиями аварии на ЧАЭС

2 569 детей

Пострадало 2569 детей, в т.ч. 5 из них инвалидов

Помним, скорбим

С 1986 года на Харьковщине умерло более 10 тысяч человек...

История Шевченковской районной общественной организации «Союз Чернобыль Украины»

В життя багатьох тисяч українських людей по-різному увійшов Чорнобиль своїм страшним лихом і ще небеспечнішими наслідками. Вийшовши з-під контролю, некерована радіація змусила одних назавжди залишити рідні місця, а інших навпаки призвала до себе у жорстокий двобій з атомним ворогом.

Евакуйовані, переселенці, ліквідатори і їх народжені діти назавжди здобули чорнобильське тавро, яке ніколи не змиється, хоч і пройшло більше четверті віку після аварії. Не позбавляється його і через півстоліття, бо радіація подарувала кожному, хто з нею зіткнувся свої довгоіснуючі радіонукліди, а реактор поділився з кожним активною часткою хімічної таблиці Мендєлєєва.

У Шевченківському районі нині живе майже три сотні громадян потерпілих внаслідок Чорнобильської трагедії. Серед них 115 учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС , 86 чоловік переселенці або евакуйовані відразу після аварії, 66 дітей народжені вже від батьків-чорнобильців, а ще три десятка чорнобильських вдів, з яких лише шість мали змогу підтвердити свій статус.

Найбільша група людей, серед тих, хто має чорнобильське посвідчення, це захисники Вітчизни, учасники ліквідації наслідків аварії, які розпочали відлік служби в зоні 29 квітня 1986 року, а потім періодично до травня 1990 року змінювали один одного на бойовому чорнобильському посту, виконуючи різні роботи з дезактивації станції та місцевості.

Через те пекло пройшло понад 200 шевченківців, від робітника і колгоспника до районних партійних керівників.

У 22 різних військових частинах проходила їх військова служба.

Вже 3 травня Анатолій Коваль, Іван Чоломбитько, Євген Стасюк перевозили людей і речі з села Залісне до менш небеспечних місць. А працівник міліції Віктор Антонюк ніс службу 1 і 2 травня на проспекті Курчатова у м. Припять по забеспеченню громадського порядку. З 20 травня в Чорнобиль відправилися Євген Жувак і Сергій Чмут.

Вони і тепер згадують розвалену стіну четвертого енергоблоку, де поруч вручну лопатами їм довелося знімати радіоактивний грунт та уламки і носилками переносити в контейнер. З глибини провалля постійно було чути “хлопки”, немов важке дихання травмованого реактора. Військові говорили, що то були періодичні викиди радіації. А найбільше їм запамятався пам”ятник Леніну, ім”я якого носила станція. Весь чорний у сажі. Ніби німий обеліск скорботи з приводу того, що сталося. Іван Пашковський , поділившись спогадами, про травневу работу розповідає, що працював хіміком-дозиметристом щоденно по 16-18 годин на довгому переході між 3 і 4 енергоблоками, а через тиждень на медичній каталці його відвезли уже в лікарню.

Інший водій-хімік Анатолій Субота протягом всього світового дня розпиляв порошок і розчин для “герметизації” радіації. Протягом десяти травневих днів на станції працювали і Сергій Бурлака на автозаправній машині та хімік-розвідник Леонід Рось.

В той час про небеспеку не думали, бо вони не бачили радіацію, не відчували її на дотик, працювали без паніки. Паніка прийшла пізніше, коли їх довідки про роботу на станції в бухгалтеріях організацій, де вони працювали через певний час знищили. А з центрального архіву отримали відповідь, що через високе забруднення документів під впливом радіації, вони знищені за встановленим порядком. Ох, скільки ж вистраждали та витратили часу чоловіки під час чергових переєстрацій! Одна з найпоширеніших професій серед чоловіків- це водій. Тому найчастіше гірку чашу чорнобильського напою куштували ті, хто працював за кермом машини. Вони перевозили пісок і щебень, радіоактивні уламки і худобу, людей і їх пожитки, працювали на різних спецмашинах.

Олександр Шакшуєв працював на тягачі “Ураган” , якого до того часу бачив тільки колись по телевізору під час військового параду. Перевозив КАМАЗом контейнери з радіоктивними відходами до пристані і Микола Меленченко. Той “небезпечний вантаж” перевантажували на баржі, а машини відразу відправляли на могильники, де утворилися цілі полігони різної техніки. Машинами перевозили і людей для роботи в зоні. Чоловіки пригадують, що на дворі було ще темно, а вже лунала команда: — Всі по- машинах — і на станцію! Нескінчений потік техніки техніки з включеними фарами, мов величезний тисячоокий дракон прямував для приборкання атомного монстра на ЧАЕС. Всі, хто пройшов через Чорнобильське пекло проявив героїзм і мужність, повторивши долю своїх батьків-ветеранів війни, інвалідів Вітчизняної.

Учасник війни 1941-1945 рр Лазар Григорович Легкий був впевнений, що його син Степан продовжить батьківський рід. Та, на жаль, син внаслідок чорнобильського лиха помер на 14 років раніше батька.

Інвалід ВВВ Петро Пилипович Саєнко знав, що його син Олександр це молода і надійна опора для батька і всієї родини, а Олександр Петрович, перевозячи радіоактивні відходи влітку 1986 року через кілька років став інвалідом і сам потребує сторонньої допомоги.

Залишивши руку на війні, Ілля Степанович Меленченко хотів, щоб його найменший син Микола був здоровим і счасливим, ніколи не знав жахів війни, а йому одному з перших довелося приборкувати атомного ворога. Батьки ради миру на землі залишили свій підпис на Рейстазі, а їх діти, замурувавши реактор, залишили свої підписи на саркофазі. Люди, пов”явані спільною чорнобильською трагедією після виходу з забрудненої зони почали об”єднуватися і створювати свої осередки прав і захисту.

У вересні 1989 року на базі районного товариства Червоного Хреста була створена та зареєстрована громадська організація “Союз Чорнобиль України “  в Шевченківському районі, а її першим головою був обраний молодий і енергійний чоловік — Олександр Руденко, який разом зі своїм активом зробив чимало добрих справ, щоб чорнобильський рух мав свій відголосок в районі.

Шевченково_Руденко  Олександр Руденко

перший голова  громадської організації “Союз Чорнобиль України “  в Шевченківському районі Харківської області

Через п”ять років на цій посаді його змінив Юрій РиженковШевченково_Рыженков

Риженков Юрій Миколайович 

УЛНА на ЧАЕС з 03.05.1988 — 19.08.1988 рр , воїн інтернационаліст (афганець).

     Голова районної організації “Союз Чорнобиль України” з 03.1995 — 03.1996рр.

 З 05.03.1996 р.організацію очолила Антоніна Афоніна.

Афонина

Афоніна Антоніна Миколаївна

Голова Шевченківської районної організації “Союз Чорнобиль України”

З 05.03.96р. по теперішній час очолює Шевченківське районне товариство “ Союз Чорнобиль України.

Має ряд подяк ,грамот районного та обласного рівня, а також подяку Міністерства праці та соціальної політики України від 09.2008р.
Нагороджена медаллю “Ветеран праці” в 1989р.,має нагрудний знак “ Слобожанська Чорнобильська пошана” 2011р.,орден     ВГОІСЧУ  “ За гуманність та милосердя” в 2011р  

Впродовж багатьох років захистом прав та розв”язанням чорнобильських проблем займаються члени активу Євген Жувак, Лев Горбунов, Анатолій Коваль, Микола Меленченко, Іван Тимошевський, Василь Штих, Віктор Янков.

В організації вирішили, що не лише, важливо захистити права, а ще важливіше передати реальну правду майбутьньому поколінню про ті події та той подвиг, який здійснили люди в Чорнобилі.

Для цього була проведена велика робота по збору різної інформації, фото та спогадів тих , хто боровся з атомною стихією.

Минає час, більше семи десятків швченченківців відійшли в інший світ, а їх живий голос залишився у нашому відеофільмі “Ймення зорі-Чорнобиль”, їх спогади записані на аркуші паперу.

Як завжди, одного аркуша мало, щоб записати всі спогоди, тому в організвції з”явилася рукописна книга спогадів про здійснений подвиг кожним під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Альбом з фото відтворює хронологію служби шевченківців у зоні катастрофи.

Пам”ять про померлих земляків зберігає районна книга памяті. Та найціннішим інформаційним матеріалом є фотовиставка “ Чорнобиль — я там був”, створена відомим журналістом Юрієм Ворошиловим на основі зафіксованих подій та любительських фото.

Дана композиція займає почесне місце в офісі і є візитною картою організації. Зібрані спогади, фото та інформація під час тематичних зустрічей дорослих і дітей залишуть правдиву історію про Чорнобильську трагедію.

Донька, одного з ліквідаторів, Ірина Назарова написала у своєму дитячому творі “ ... кажуть, що на кожне покоління припадає якесь випробування, щоб загартувати людей і зробити їх стійкими. Та на скільки поколінь наперед поклав свою чорну печатку Чорнобиль?”.

А інша дівчина, Аня Путівська навпаки, пише з гордістю: — Тату, я знаю, що ти здійснив подвиг. Я горджусь тобою!

— Дякую, тату, що ти захистив мене від Чорнобильського лиха,- пише Юля Редько.

— Я пишаюся татом, що він виявив громадську мужність і не стояв осторонь, а був поруч з бідою у ту страшну годину- підкреслює Даша Гожа.

— Ніякі пільги не варті того болю і гіркого присмаку, що залишив у тата чорнобильський полин, — ніби підсумовує Марина Голубенко.

З плином часу гострота будь-яких подій притупляється, а розповіді зібрані очевидцями дадуть повне уявлення про реальність і героїзм тих людей, хто власним здоров”ям закрив чорнобильську амбразуру, знешкодив до мінімальних показників радіаційний фон, збудував саркофаг.

Шевченківці щиро шанують подвиг своїх земляків.

Кожної весни на чорнобильській каштановій алеї з”являється молодий саджанець, як символ пам”яті про страшну подію, а 26 квітня головною вулицею селища до пам”ятного знаку “ Жертвам Чорнобильської трагедії” , що знаходиться в мальовничому куточку на меморіалі Слави Шевченківщини ходою скорботи крокують чорнобильці разом з громадкістю селища та керівниками району.

Через кожні п”ять років ця хода проходить пізнього вечора з факелами та портретами померлих в руках вдів і ліквідаторів- побратимів.

Наша організація активно пов”язує свою роботу з життям району, постійно відчуває підтримку і допомогу зі сторони керівників районної влади. 

Коли влада розуміє проблеми вони вирішуються швидше і краще. І хоч у чорнобильців ще дуже багато не вирішених задач, ми віримо, що прийде час і Держава зможе по-справжньому оцінити подвиг тих, хто рятував станцію, Чорнобиль ,Київ, Державу, увесь світ від атомного свавілля..


Создание сайта на WordPress - Rubika.